Футбольна юність – позаду, попереду – U-19

Середа, 08 червня 2016, 16:20

Сьогодні на стадіоні «Зірка» був незвичайний день. Футболісти Академії ФК «Зірка» 1999 року народження прийшли не у футбольній формі та бутсах, а вбралися у святкові костюми. Справа у тім, що цієї середи хлопці були вже третіми випускниками Академії нашого футбольного клубу.

Окрім безпосередньо винуватців торжества, на урочистостях із цього приводу були присутні президент ФК «Зірка» Максим Березкін, директор ФК «Зірка» Сергій Ольшевський, керівник програми розвитку дитячо-юнацького та молодіжного футболу нашого клубу Вадим Даренко, спортивний директор Самір Гасанов, директор Академії і за сумісництвом тренер «Зірки» U-17 Андрій Антонов та голова Кіровоградської обласної федерації футболу Віктор Безсмертний. Почесні гості привітали випускників із закінченням Академії ФК «Зірка», побажали успіхів у житті та у великому футболі. Варто сподіватися, що переважна більшість футболістів цієї команди в наступному сезоні складуть кістяк «Зірки» U-19, яка гратиме в турнірі під егідою Прем’єр-ліги.

Також, щиро та від усього серця подякував своїм партнерам, тренерам, керівництву клубу та Академії, і особливо найкращому наставнику в спорті та й в житті - Андрію Олександровичу Антонову за незабутні уроки, капітан команди «Зірка» 1999 року народження Данило Фальковський. Від батьківського комітету дітей та їх вихователів привітав батько Михайла Боздаган’яна – пан Володимир. Крім того, голова КОФФ Віктор Безсмертний вручив пам’ятні подарунки випускникам, які свого часу три або більше разів брали участь у турнірах «Шкіряний м’яч».

А наприкінці свята Михайло Боздаган’ян, Ян Гайда, Дмитро Головченко, Микита Дорофєєв, Дмитро Касімов, Владислав Козаченко, Андрій Кравченко, Кирило Лисенко, Владислав Малий, Артем Мачелюк, Максим Міхановський, Богдан Павленко, Кирило Павлюк, Євген Пономаренко, Вадим Прадунець, Олександр Руденко, Данило Сидоренко, Ярослав Сидоренко, Микола Сираш, Максим Сурженко, Костянтин Тягай, Данило Фальковський, Олександр Хруленко, Олександр Шеремет отримали із рук президента нашого клубу Максима Березкіна диплом про закінчення Академії ФК «Зірка».

Після чого Максим Станіславович поділився своїми емоціями від чергового випускного свята Академії :

-       Дуже приємно бачити результат тієї роботи, яка проводиться по вихованню зміни для нашої головної команди, вихід якої в Прем’єр-лігу ми разом зовсім нещодавно святкували. А вже сьогодні в нас черговий випуск Академії. На серці водночас і радісно, і сумно. Ті слова, які говорив той-таки капітан команди, вони безперечно зворушливі, вони зачіпають за живе. Є надія, що кіровоградський футбол і надалі буде рухатися вперед і розвиватиметься разом з ФК «Зірка». Сьогодні ми говорили, що на базі цього випуску буде сформована команда U-19, яка отримає можливість виступати в чемпіонаті України U-19. Крім того, створюється ще й команда U-21, в основному на базі попередніх випускників Академії ФК «Зірка». Так що перед нашими випускниками відкриваються чудові футбольні перспективи.

-       Чи очікували ви, коли створювали Академію, що ці хлопці гратимуть у чемпіонаті України U-19?

-       Звичайно. А навіщо тоді було створювати Академію? Ми цього хотіли. Ми будемо й надалі розвиватися, удосконалювати інфраструктуру, клубну систему – все це попереду – підкреслив Максим Березкін.

Крім того, ми поспілкувалися з тренером команди-випускників 1999 року народження та директором Академії ФК «Зірка» Андрієм Антоновим:

-       Переживаю зараз і радісні й одночасно сумні емоції. Відверто кажучи, я готував велику промову, та відчуваю, що вимовити всі ці слова дуже складно. Як сказав капітан команди Данило Фальковський, ми багато пройшли разом, зіграли багато турнірів, багато ігор, починаючи від нашого першого кубка, який ми виграли на турнірі пам`яті Андрія Куценка багато років тому. Команда росла, та разом із нею ріс і вчився я. Адже це спочатку було хобі, яке переросло в професію.

-       Які найбільш значимі перемоги в команди?

-        Це звісно, перемога в першій лізі ДЮФЛ України у 2014 році. Ми дуже хотіли вийти у вищу лігу, і наша мрія здійснилася.

-       Ви вчили хлопців не лише футболу, а й життю?

-       Наш олександрійський колега Ігор Костиря, якось сказав, що він не знає, чи будуть мої хлопці гарними футболістами, але розряд з туризму вони отримають. Дійсно я намагався, щоб вихованці подивилися світ, набралися незабутніх вражень й отримали чималу кількість позитивних емоцій. Ще я намагався вчити їх залишатися справжніми людьми, за будь яких обставин. Сподіваюсь, що хлопці мене добре розуміли і підтримували мої прагнення. А ще я дуже вдячний батькам, які були справжньою надійною опорою, на протязі всіх цих років.

-       Чи очікували ви, коли ще набирали цю команду шестирічними юнаками, що вони гратимуть в чемпіонаті України U-19?

-       Та звісно ні. Ніколи не будував таких далеких планів.

-       Чи реалізувала команда весь свій потенціал?

-       Я вважаю, що не повністю… Як я вже говорив, я також ріс разом з командою. Аби я набирав їх зараз, то багато чого зробив би інакше...

-       Скільки людей лишилося з тих перших, яких набрали ще в шестирічному віці?

-       Ви знаєте, треба враховувати специфіку отримання ставки футбольного тренера. Це чотири команди по 20 чоловік. Тобто, це 80 дітлахів, яких набрати одного віку було нереально. Тож, я працював по трьох школах, і набирав сюди кращих. У мене тут були діти і 2000 року народження, і 1998 р. н., і 1997 двоє чоловік було, як наприклад Руслан Малинніков з першого випуску Академії. Ще один – нині перспективний арбітр, інший – чемпіон Європи з кік-боксингу. Це Ігор Малиновський. Також, Євген Коняшин, Максим Філіпов, Богдан Грігор’єв, Артур Щербань – хлопці 2000 року, які нині ще продовжують займатися, але починали разом з нами. Тобто, на початку, була така «солянка».

А вже потім, коли почали організовуватися команди 1997, 1998, 2000 років народження передавав хлопців у ті колективи. Потім, почали підтягуватися хлопці з області. Перший – це Олександр Хруленко, потім Олег Вєрємєєнко, котрий зараз у львівських «Карпатах». Відверто кажучи, йому не подобалося, що я ставлю його центральним захисником, він готів грати на позиції опорника. Але конфлікту не було, просто за сімейними обставинами Олег переїхав з Кіровограда. Мені звісно шкода, що хлопчина пішов від нас. Потім набирали вже хлопців не лише області. Брали й з Броварського інтернату, з донецьких «Металурга» й «Олімпіка».

-       Але все ж таки, хто ж ті футболісти, що з самого малечку в цій команді?

-       Це Дмитро Головченко з 16-ї школи, Євген Пономаренко, який вчився спочатку в шостій, але займався з нами. Кирило Павлюк, якого я придбав, можна так сказати, Віктора Андрійовича Іщенка, світла йому пам’ять. Не за гроші, а бартер у нас вийшов. Владислав Малий, наш, мабуть, найперший гравець. Вадим Прадунець з селища Нового, який вже в 2-3-му класах сам їздив до нас на тренування. Зрозуміло, Данило Фальковський. З ним я запам’ятав перше тренування, коли цей волохатий хлопчина кричить: «Тренере, тренере, по своїй». Михайло Боздаган’ян, який не перейшов у спецклас, але футбол не покинув. Данило Сидоренко з 16-ї школи – нині перспективний центральний захисник, який уже грає в основі за «Зірку-2». Ще Костянтин Тягай. Ось ц гравці, це ті кого ми ще маленькими набрали в команду.

-       Чи всі вони розглядаються як гравці в команду U-19?

-       Звичайно, я хотів би рекомендувати всіх.

-       Чи є у вас от якийсь осад від того, що у заключному сезоні ДЮФЛУ не змогли вийти з підгрупи?

-       Абсолютно ні. Я не ставив перед командою такого завдання. У нас зовсім інша задача – це виховувати футболістів. Цьому нас навчили ще в Бельгії, коли у нас була перша закордонна поїздка. Тоді, на кубкові та медалях не було зазначене місце. Запитую: «Чому?». Відповідають: «У нас до 14 років ніякі місця взагалі не визначаються».

-       Наскільки в їх професійному рості допомогло те, що була створена Академія і вони отримали такі умови для роботи?

-       Ви знаєте, я їх називав  «діти асфальту». Якось грали в Луганську на фіналі «Шкіряного м’яча» якраз проти місцевої команди. Усе було проти нас. Зламався на передматчевій розминці центральний захисник Данило Сидоренко, і ми на початку матчу одразу пропустили два голи. Потім постійно луганчан притискали, але було кілька моментів, коли м’яч, можна сказати, «витанцьовував» по лінії воріт, а потрібно було у стрибку, в падінні пробити. А вони цього не вміли робити, бо ми на асфальті тренувалися.

-       Зараз вони додали?

-       Безумовно, хоча, мабуть, певний комплекс у них ще лишився.

-       Але ви з оптимізмом дивитеся в майбутнє своїх улюблених учнів ?

-       Ну, не всі стануть футболістами, але всім і не треба. Знаєте, сьогодні в тій ситуації, що склалася в нашому футболі, на жаль, почалася боротьба за виживання. Лише якщо хтось буде прагнути грати на найвищому рівні, то тоді звичайно, треба йти у великий футбол. А такі хлопці є, все в їх руках, тож успіхів їм...