У поєдинку восьмого туру Ліги Парі-Матч кропивницька «Зірка» завдяки влучному удару Джонатана Мойї здобула виїзну перемогу над «Дніпром». Прес-служба нашого клубу поспілкувалась з костариканським новачком «Зірки».
- Джонатане, згадай, будь ласка, свої емоції, свої відчуття, коли ти забив переможний гол у ворота «Дніпра».
- Коли я вийшов на поле, то розумів, що моїм завданням є показати свої найліпші якості та допомогти команді. Гра проти «Дніпра» була важкою для нас, але я знав одне – я повинен забити гол. Й от на останній хвилині матчу, коли Руслан Зубков розпочав свій прорив лівим флангом, я знав, що повинен випереджати захисників і вибігати на ближню стійку. Я радий, що мені вдалося забити, але командний результат завжди для мене був на першому місці. Я щасливий, що ми змогли вирвати перемогу та здобути три очки.
- За ці два поєдинки, що ти провів проти львівських «Карпат» та «Дніпра», мабуть, у повній мірі відчув український футбол? Адже в обох поєдинках тобі розбили губу.
- Ви знаєте, я сам завжди виходжу на поле зарядженим на боротьбу, тому мені підходить стиль українського футболу – фізично сильний, непоступливий. Так, двічі я отримав удари по губі, але головне, що в цих двох матчах ми змогли взяти максимум очок. Якщо мені ще раз розіб’ють губу, але при цьому ми досягнемо перемоги – я згоден.
- Яка атмосфера панувала в роздягальні після перемоги над «Дніпром»?
- Це була атмосфера єдності. Дійсно, було відчутно, що ми єдина команда. Усі були щасливими, адже ми здобули перемогу над дійсно сильним суперником, ще й на їх полі. Ми використали свій шанс в атаці й перемогли. Проте в ейфорію ніхто не впадає, адже потрібно готуватися до наступних матчів, в яких також слід показувати якісний футбол і здобувати результат.
- Узагалі, Джонатане, для України ти гравець новий, тому познайом себе з українським уболівальником. Розкажи про свою кар’єру, де і в яких клубах ти грав?
- Я грав на батьківщині, в костариканській Прімері за один з найкращих клубів країни «Сапрісса». Після того шість місяців грав в Іспанії, у футбольному клубі «Уеска», котрий виступав у Сегунді. Згодом повернувся в Коста-Рику, де знову грав у «Сапріссі», а пізніше перейшов у команду «Універсідад де Коста-Рика». І саме звідти вже приєднався до «Зірки».
- За півмісяці уже встиг познайомитися з містом, країною?
- Мені дуже подобається в Україні. Було трохи важкувато, тільки-но я приїхав. Адже я не був знайомий з місцевою культурою, не знав мови і філософії гри. Але потрохи, завдяки партнерам по команді, тренерам, керівництву клуба, почав адаптовуватися.
- Загалом, можеш описати свій стиль гри?
- Узагалі, моїм коником є гра головою, гра на другому поверсі. Я ніколи не уникаю боротьби, взагалі сам люблю поборотись із суперником за м’яч. Зрозуміло, що головним моїм завданням є завершати атаки, комбінації, що ми розігруємо влучними ударами. Крім того, тренер вимагає, аби я відтягувався нижче та допомагав півзахисникам, а не діяв лише на вістрі атаки.
- Наостанок, що ти знав про український футбол, ще будучи в себе на батьківщині?
- Відверто кажучи, знав я небагато. У мене є друг, який грав за «Дніпро». Я говорю про Джона Руїса. І він мені дещо розказував про український футбол. Та коли я отримав змогу приїхати сюди, почав шукати в інтернеті інформацію про команди, гравців тощо. Тож, коли приїхав до України, вже мав певну інформацію про український футбол. Сподіваюся, що зараз довідаюся про український футбол вже на полі.